ЗАЙВИНА́, НИ́,

Зайвина́, ни́, ж. 1) Излишекъ, избытокъ. Слава Богу, що хліба є у зайвину. Борз. у. Нема ладу ні раз! казав же ж їй: не напікай паляниць у зайвину. Васильк. у. За батька багато було зайвини, а це вже звівся з худоби. Васильк. у. 2) Запасъ. А він тії гроші сховав на зайвину в кишеню. Се в вас про зайвину. Козел. у. Ум. За́йвинка. Тому добре жить, у кого є з зайвинки, та трохи свого приробить. Васильк. у. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 43.